Восени минулого року гостями нашої бібліотеки були дві поетеси, письменниці, дві чудові і чуйні жінки Марія Микицей та Юлія Баткіліна. Тоді вони презентували свою спільну електронну збірку «Плетиво». Хоча в бібліотеці було трошки зимно, зустріч запам'яталась якимось особливим теплом і відвертістю. І ось ми вже маємо «Плетиво» в паперовому варіанті, що дуже тішить, тому що не всі мають змогу прочитати її в електронному вигляді та й наш читач привчений до живої книги. Гортаючи і читаючи цю книгу, приходить на думку, що об'єднало їх? Живуть в діаметрально протилежних частинах України, різні за віком, але погляди на життя однакові! Чи ні? Читаючи збірку розумієш, що так, відчуваєш переплетіння не лишень віршів,а й споріднення душ.

«Щасливі люди читають книжки і п'ють каву» - це перша частина дилогії французької письменниці Аньес Мартен-Люган. В основу сюжету лягла історія про жінку, яка переживала важку депресію, через втрату чоловіка та дочки в автокатастрофі. Вона вирішує "змінити обстановку" і спробувати жити заново. І через деякий час, докладаючи немалих зусиль, їй це все таки вдається. Нове місце, нові знайомства, нові друзі, нове кохання...

«Небратні» Макса Кідрука можна охарактеризувати, як змістовний експрес-курс з історії російсько-українських відносин від часів козацтва і до сьогодення. В 300 сторіок цієї книги автор зумів систематизувати весь період вікового протистояння «братніх» народів (більше ніж 400 років).

Тут автор описує своє бачення подій, з властивою йому прискіпливістю до теми, за яку взявся. Додається багато спостережень з власного життя, викладено повну абсурдність російської пропаганди, формування олігархічних кланів (в основному проросійських), причини революцій, ведення гібридної війни, прогнози на майбутнє та ін..

Автор під час багатьох інтерв'ю зазначав, що ця книга направлена більше на іноземців, бо переважна більшість українців знають історію цього конфлікту. Але люди мають здатність швидко все забувати, багато чого могли й не відслідкувати. А тут коротко й чітко описано «зради й перемоги» на шляху до безповоротності подій в Україні.

Отже, «Твердиня» - це вже менш соціальний роман, його безумовно краще позиціонувати як технотриллер.  Це класна, добре продумана історія з пікантною перчинкою у вигляді одного дуже вдало описаного відвертого епізоду. Можливо когось насторожить початок, але ні в якому разі не відкладайте роман, адже занурившись далі, ви вже від нього не зможете відірватись.

Що спонукало п'ятьох друзів відправитися не де інде, а саме в найбільш непрохідні нетрі Мадре-де-Діос на пошуки таємничого міста інків - Паїтіті? Які випробування на них очікують? Чи зможуть повернутися живими? Всі відповіді чекатимуть у книжці.

Роман виявився надзвичайно захоплюючим, цікавим, місцями викликав щемливе хвилювання, мало не доводячи до сліз, часом обдавав мурахами по всьому тілу, тоді почувалась натягнутою тятивою, яка від незначного доторку може вистрілити. Після таких моментів хотілось відкласти роман до наступного дня, щоб відновити душевну рівновагу і пороздумувати над прочитаним.

Прочитавши більшу половину роману, істота яка спочатку здавались страхітливою, стала не такою моторошною, але автор не міг залишити все так легко і надалі описував нові події, які не дозволяли й на хвилинку розслабитись, а заставляли далі й далі перегортати сторінки й розділи.

Отже, роман дуже сподобався. Єдине запитання викликав фінал цієї історії. Ніяк не можу погодитись з вчинком Віктора. Я вважаю що таке вирішення проблем породило б хаос і безлад, навіть усвідомлюючи всю несправедливість в цьому суспільстві.

Нещодавно ми мали змогу бути присутніми на зустрічі з молодим талановитим письменником Максом Кідруком в Центральній бібліотеці міста Долини. Зустріч була дуже цікавою і промайнула швидко. До зустрічі ми вже були трошки знайомі з творчістю письменника.

В 2016 році його книга психологічний триллер «Зазирни у мої сни» була включена в шорт-лист премії ВВС і в опитуванні серед молоді нашої бібліотеки була переможцем. Ми придбали цю книгу і з тих пір вона в бібліотеці не залежується. Слідуючим придбанням на Форумі 2017 року були книги «Не озирайся і мовчи», 

Так само як назва заставляє замислитись над своєю двозначністю, так і після прочитання книжки думки ще довго повертаються до сюжету і заставляють задуматись над життям. Кожна людина в цьому світі є неповторною і має своє призначення. Але і в цьому, здається, досконалому механізмі бувають збої і стається таке, коли не знаєш, хто ти насправді: чоловік чи жінка. Роман дає змогу переосмислити які насправді мізерні і безпідставні бувають наші скарги на життя. І тоді задумуєшся які щасливі ті люди, що народилися без аномалій, без вибриків природи, бо всього один якийсь нещасний ген - і ти уже ні в тих, ні в цих. Тут не йде мова про нетрадиційну орієнтацію, проблема криється зовсім в іншому. І ця таємниця тримає в напруженні протягом всього роману, в тім як і те як складеться доля головних героїв.

Кожен з людей має своє уявлення про добро, про добрі вчинки. Наприклад, для мене добро - це хороша, корисна справа, яка зроблена не заради власної вигоди, а для блага іншої людини. Воно не матеріальне - це духовне відчуття. Адже сенс не у самій справі, яку ви зробили, а в тому, які відчуття викликає ваш вчинок. Якими б різними не були уявлення у людей про добро (адже кожен з нас має власну думку) його потрібно творити! Саме про це нова книга Андрія Куркова «Рух «Емаус»: Історія солідарності». Нам пощастило бути присутніми на презентації цієї книги. Спочатку, коли опинились в оточенні незнайомих людей, якось було байдуже хто сидить поряд, але з часом, вникаючи в зміст самого твору розумієш, що поряд зовсім не випадкові люди. Поряд люди, які мають безпосереднє відношення до цього руху, ця книга про них. Тих, хто створив об'єднання людей, котрі через складні життєві обставини втратили дім і волю до життя, та тих, котрі загострено відчувають несправедливість у світі і готові взяти на себе відповідальність. Разом вони створили альтернативне  середовище - спільноти   життя   і  праці,  де

Книга Макса Кідрука «Зазирни у мої сни» цього року в опитуванні «BOOK-симпатія» серед юнацтва в нас набрала більше всіх балів серед книг українських письменників. До того ж попала в шорт-лист 10 кращих книг на здобуття премії ВВС. Вирішила її прочитати. Тримає в тонусі з перших сторінок, в деяких місцях заставляє гучніше битися серце. Книга написана в стилі фентезі - суміш динамічного техно та лячної містики. Книга є в бібліотеці. Пропоную!

"Забудь-річка"

Прочитала нову книгу братів Капранових "Забудь-річка" на одному диханні. Дуже захоплює. Три долі різних людей, з різним світоглядом і в різних арміях, але під одним прізвищем. Як це?! Довідаєтесь коли прочитаєте...

«Щоденник моєї секретарки»

«Щоденник моєї секретарки» автори анонсували як ненав'язливе жовтувате чтиво, офісний роман, твір про потаємне життя українського бомонду, згадуючи на обкладинці Лорейн Вайсбергер з її «Дияволом...», а назвою недвозначно відсилаючи до Бріджіт Джонс. Натякнули, що свого часу багато оберталися «у сферах» (всі ж у курсі, що видавництво «Зелений пес» для Братів - аж ніяк не основний бізнес?), а тому багато цікавого можуть переповісти з перших вуст. І найзвабливіше: «Усі факти, що їх описано в романі, є справжніми. Але всі герої є вигаданими. Збіги, здогадки, в тому числі й правдиві, ми залишаємо цілком на сумлінні читача». Роман сюжетний і читабельний, але при цьому глибокий, багатоплановий, змістовний і просто хороший соціальний роман. До речі, саме так: про помаранчеву революцію. І розбите яйце на обкладинці - те саме яйце.

"Ось відкрита долоня"

Закінчила читати нову книгу Галини Вдовиченко "Ось відкрита долоня". Оповідання, з яких складається книжка, - наче маленькі епізоди, незначні щоденні події, з яких і складається людське життя... Мені дуже цікаво було знати, чому збірку було названо саме так. А вам цікаво? Ви про це дізнаєтесь коли прочитаєте. Прошу до читання.

"Хто такий Ігор?"

"Земне життя - це лише короткий відлік часу у довгому шляху вдосконалення душі. Я не одразу це зрозуміла. Мала допомогти їй піднятися на сходинку вище... Якщо кожен з нас має своє призначення, свою місію, то у чому полягає моя? Життя минає, а я так і не знайшла відповіді. Просто чесно жити, не робити людям кривди, виховувати дітей - своїх або чужих. Чи цього достатньо? Я не кажу про тих, хто душу свою занапастив... Я про тих, хто міг її вдосконалити, але не зробив цього. Для чого я сюди приходила, до тепер не зрозуміла. Може, була здатна на більше? А через лінощі не реалізувала чогось важливого у собі...