Арсенал краєзнавця 

Сторінками невідомого

Феномен творчості Василя Миколайовича Верховинця проявився не лише у створені і публікації «Українського весілля», «Теорії українського народного танцю». Він сягнув далі, бо відіграв певну позитивну роль у духовному житті країни.

Як відомо Д. Щербаківський - завідувач історичним та етнографічним відділами національного художнього музею, друг В. Верховинця, постійно дбав про збагачення колекції свого музейного відділу. З цією метою він закликав своїх слухачів і студентів, аби вони, повертаючись з канікул, привозили до музею хоча б один якийсь взірець місцевого образотворчого мистецтва. Зрозуміло, що В.Верховинець відгукнувся на прохання Д. Щербаківського.

Навесні 1914 року разом з дружиною він зібрався на гостини до батьків у село Старий Мізунь на Станіславщині. Коли Щербаківський дізнався про це, то попрохав приятеля привезти кілька галицьких образів, яких бракувало в музейній колекції. В. Верховинець з радістю погодився. Тут дозволю собі зацитувати спогади Є. Долі, люб'язно надані Я. Верховинцем:

«Мешканці Старого Мізуня добре пам'ятали Васю й дуже його любили. Коли вони дізналися про Васині турботи, то стали нам приносити свої ікони. Вася ще й об'їздив усі навколишні села, роздобув там чимало образів, так що батькова хата впродовж нашого гостювання перетворилася на музей.

Вася випросив у матері її розмальовану скриню, заповнив її образами і привіз її до Києва. Данило Щербаківський був щиро зворушений цим дарунком. Він не чекав такої кількості образів та ще й напрочуд гарної, декорованої скрині.

Довгий час Васіні експонати виставлялися в музеї Щербаківського, у тому музеї, вхід до якого охороняють леви.

Цікаво було б знати, де вони тепер ті експонати - образи з Старого Мізуня та розмальована скриня Васіних Батьків» (Слід зазначити, що за інформацією зберігачів відповідного фонду музею скрині не виявлено).

Спогади Є. Долі засвідчують, що ікони походять зі Старого Мізуня та навколишніх сіл, тобто з різних церков, різних іконостасів. Зрештою, це підтверджує й репертуар образів оскільки годі уявити в одному іконостасі два В'їзди в Єрусалим, дві Таємні вечері та три великі, певно, намісні ікони Богородиці з немовлям. Згідно з написами в інвентарній книзі, можна говорити про походження з одного іконостасного ансамблю образів «Спокуса Христа» в пустелі та «Страта Св. Варвари», а також про незалежність до одного празникового ряду «Стрітення», «В'їзду в Єрусалим» (№9) та «Зішестя до пекла». Низка інших ікон також демонструє стилістичну та іконографічну спорідненість.

Так, в інвентарному записі ікони «Таємна вечеря», місцезнаходження якої не встановлено, зазначено її подібності до збереженої ікон і на той самий сюжет.

Окремо варто згадати образи «Вознесіння» та «Зішестя Святого Духа», що 1933 року надійшли до Всеукраїнського музейного містечка з кабінету мистецтв Київського університету. Походження ікон лишається не з'ясованим, однак, їх належність до тієї ж майстерні, з якої вийшли образи, привезені В. Верховинцем, очевидна.

Недавно вдалося віднайти два листи В. Верховинця адресовані Д. Щербаківському зі Старого Мізуня відповідно 9 та 23 травня 1914 року, що містять цікаві подробиці про обставини придбання ікон, а також дозволяють уточнити місце їхнього походження. В першому зі згаданих листів автор просив київського колегу, до якого він незмінно звертався «дорогий пане професоре», надіслати йому офіційне свідоцтво, яке б підтвердило, що він збирає старожитності для київського музею, а відтак дозволило без перешкод перевезти пам'ятки через кордон. Далі В. Верховинець повідомляв, що може привезти дві гарні ікони на дереві: Богородиці й Христа «з ясною датою».

На більшості опублікованих ікон збереглися інвентарні номери історичного відділу Київського художньо-промислового і наукового музею. За номерами вдалося встановити, що ікони надійшли до музею від В. Верховинця і 12 червня 1914 року були внесені до інвентарної книги Д. Щербаківським. Також відомо, що від Верховинця надійшло 15 образів. З цього переліку нині в НХМУ зберігається вісім ікон: «Спокуса Христа в пустелі», «Страта Св. Варвари», «Стрітення Богоматір з немовлям», «Старозаповітна Трійцю», «Наругу над Христом» (Страждання Христа), «В'їзд у Єрусалим» і «Таємну вечерю». В НКПІКЗ переховується дві пам 'ятки, тобто, крім опублікованого «Прибування до хреста», ще й «Зішестя до пекла». Місцезнаходження п 'яти образів встановити не вдалося. Прикметно, що в інвентарній книзі історичного відділу біля записів чотирьох з п 'яти ікон, місцезнаходження яких з'.ясувати не вдалося, зроблено примітки про їхню передачу до Лаври (очевидно, до Всеукраїнського музейного містечка на території Києво-Печерської лаври) за актом від 4 лютого 1938 року. Найвірогідніше, образи загинули (були вивезені й загинули?) в роки Другої світової війни.

Повз увагу дослідників пройшла вказівка Д. Щербаківського на походження ікони «Богоматір з немовлям» з Галичини, зроблено в інвентарному записі, а також потверджена в етикетці початку XX століття, яку наклеєно на ікону з іконостаса (1784) та ікону «Таємна вечеря», де на накритому скатертиною столі лежать виделки та ножі, Юду зображено з гаманцем, а один з апостолів спить.

Найбільше уваги він приділив опису ікони Богородиця з немовлям, яка за його словами дуже припала до душі Є. Долі. Вона, побачивши ікону, заплакала й сказала, що нікому її не віддасть.

У листі Верховинець також згадує про Тріодь цвітну, писану 1661 року, одна з маргіналій якої належала польському королю, «Апостол з рисунками євангелистів 1784» та про те, що «було більше двадцяти старих фелонів та спалено». Тут таки він повідомив, що всі згадані речі походять «з нашої церкви», тобто з церкви у Старому Мізуни Збираючи церковні старожитності, В. Верховинець виявив передбачливість: він повідомив священику, що речі збирає для себе, оскільки не був певен, як відреагує батюшка, коли дізнається, що церковні речі призначено для музею. На останок автор повідомив, що збирається поїхати до села Пацикова , «котрого іконостас стояв з 1600 р.», а також пообіцяв привезти скриню, якої немає в музейній колекції.

Другий лист написано В. Верховинцем у той день, коли він відправляв вантаж до Києва. З нього дізнаємося, що він направив «три пакунки і скриню з іконами і два пакунки з більшими образами на дереві», усього - 36 одиниць. Особливо тішився, що йому вдалося розшукати ікону Богоматері «з обвідкою на боці і подовговастими ґудзиками на обвідці» . Збирач оцінив результати своєї експедиції промовистим словом «пощастило», хоч трохи остерігався реакції Д. Щербаківського: «Будете або дякувати, або сміятися, або лаяти». Та все ж сподівався на гарну опінію в Києві, позаяк тут таки додавав: «Думаю, що і дорога моя вернеться, ще й могорич буде. Жаль що не висилаєте мені на опаковку та на перевозку, а то ж прийшлось видавати з свого діравого кармана». Наприкінці листа, повідомивши про час свого прибуття до Києва, В. Верховинець просив Д. Щербаківського не розпаковувати речі без нього, «бо матеріял це з трох церков».

Таким чином, листи В. Верховинця засвідчують, що він привіз до Києва 36 пам'яток з трьох церков, одна з яких знаходилася в Старому Мізуні, інша, напевно, в Пацикові, про місцезнаходження третьої інформація відсутня. Достеменно можемо стверджувати, що 15 ікон потрапило до історичного відділу, скриня - до етнографічного відділу музею. Щодо решти пам 'яток (20 одиниць), їх характеру (книги, шитво, ікони), то конкретних відомостей не маємо. Можливо, що деякі з них залишилися у власності В. Верховинця, можливо, вони надійшли до інших збірок, зокрема не варто виключати можливість передачі частини образів до музею університету Св. Володимира. Серед тих ікон, які опинилися в колекції музею, можна ствердити походження зі Старого Мізуня ікони Богоматір з немовлям 1774 року (місце знаходження не відоме) та припустити аналогічне походження Таємної вечері (НХМУ). Щодо ікони кінця XVII століття Богоматір з немовлям (НХМУ), то вона походить з-поза меж Старого Мізуня, можливо, з Пацикова, хоча точне місце походження її не встановлено.

Упорядковано Мирославою Шарабуряк


Наш край: історія і сьогодення

Бібліотекам для того, щоб вижити сьогодні, потрібно відповідати вимогам часу і потребам громади. Бути корисними і цікавими населенню свого села чи міста, стати більш відкритими і дружніми, запропонувати населенню нові послуги, подати нові ідеї громадській спільноті, залучити різні вікові категорії до співпраці на благо самих же людей - головне завдання бібліотек. Робота з громадою і на благо громади майже завжди пов'язана з краєзнавством. Традиційні форми краєзнавчої роботи під впливом часу повинні змінюватися, ставати більш яскравими і ефективними, наближеними до жителів і завжди проводитися за участю населення, що ми і намагаємось робити.

Наша бібліотека є осередком збереження національної культури, народних традицій і звичаїв, історії свого села, виступає своєрідним організатором спілкування жителів села, осередком підтримки їхньої духовності. У тісній співпраці з будинком культури, з дитячим садком, із школою, товариством «Просвіта» намагаємось виховувати у читачів шанобливе ставлення до книги і культурних надбань народу, до історії своєї малої батьківщини.

Батьківщина для кожного починається з рідної домівки, чистої роси, материнської пісні, рідної мови. Щоб по-справжньому любити свій край, треба його добре знати, і саме такі знання є своєрідним містком, що єднає покоління. Враховуючи інтерес відвідувачів до подій минулого, бібліотекою ведеться кропітка пошукова робота, основою якої є вивчення історії села, історії бібліотеки, збирання легенд, переказів старожилів тощо. В результаті цієї роботи зібрані унікальні матеріали з історичного минулого та сьогодення села, його звичаї, традиції, які вміщені в «Літописі села», в папки про відомих людей, які мають коріння у нашому селі. Спільно з будинком культури працюємо над створенням музею, зібрано вже багато експонатів. Цей заклад є збирачем і хранителем історії села. 

Історія виникнення села Старий Мізунь сягає своїм корінням у сиву давнину. За свідченнями краєзнавців воно утворилося на місці озерного дна.

Назва села оригінальна - Старий Мізунь. Жодної подібності з іншими географічними назвами населених пунктів. По одній із версій свою назву воно отримало на честь можновладного господаря - пана Мізина, який довгий час проживав у ньому.

Славиться наше село видатними людьми.

Уродженець села Василь Верховинець - композитор, хореограф, диригент, етнограф, педагог, автор першого українського посібника з хореографії «Теорія українського народного танцю» та збірки дитячих ігор з піснями «Весняночка».Через усе життя він проніс любов до української народної пісні, що промовляє до нас щебетом пташок, шумом гірських потоків і заповідним шелестом дерев. Ця пісня зрозуміла кожному українцю, бо її мелодія така знайома і рідна, якою буває лиш усмішка неньки.Це є справжній талант справжнього митця.


Ще одна непересічна особистість села - кіноактриса, заслужена артистка України, лауреат премії імені Олександра Довженка за роль Галі у фільмі «За двома зайцями» Наталія Наум.

Уродженець нашого села - Олесь Дяк - поет-пісняр. До цього імені вже сьогодні можна було долучити чималий ряд титулів і нагород, адже творча палітра поета багатогранна - він автор і виконавець своїх пісень, музикант, імпровізатор. До свого визнання Олесь Дяк йшов послідовно через злет і падіння, поетичний щем і неспокій, через віру у правду батька свого - Михайла Дяка, одного з фундаторів створення Українського Національного Фронту в Галичині, багатолітнього політичного в'язня. Олесь Дяк є частим гостем нашої сільської бібліотеки. Він подарував нашій бібліотеці, власне як і Олександр Денисенко (син Наталії Наум), в межах акції «З книгою до бібліотеки» багато книг, як зі своїми творами, так і творами інших українських письменників і поетів.

Старомізунська земля подарувала Україні і мужніх борців за її волю - провідного діяча ОУН, соратника Степана Бандери - Осипа Тюшку, провідного діяча повстанського руху, керівника підпільної партизанської радіостанції «Вільна Україна» - Івана Клима «Митаря», «Бурмача», повстанця, багаторічного в'язня комуністичних ГУЛАГів - Миколу Костіва «Богуна».

Осип Тюшка
Осип Тюшка
Іван Клим
Іван Клим
Микола Костів
Микола Костів

Частими гостями в нашій бібліотеці є студенти, яких цікавить історія села та фолькльор.

Ми активно використовуємо мережеві ресурси для популяризації місцевої історії та надання бібліотечних послуг. Зрозуміло, що у краєзнавчій діяльності є чимало проблем, пов'язаних передусім нестачею краєзнавчої літератури, але ми робимо все для того, щоб виховати любов і дбайливе ставлення до рідного краю у наших односельчан.

Любімо свій край, вивчаймо його історію, цінуймо уроки минулого і тоді майбутнє буде до нас прихильним!